Претензiйнiсть розмитих темрявою ліній та
форм…
Потужність i досконалість твого погляду…
Що мене так збуджує?
Що змушує на шпалерах потойбіч
писати поеми і малювати чорних лелек?
Жагучість рухів…
Вмотивованість на щоках легкого рум’янцю…
Як зробити їх вільними?
Як навчити вуста,
поневолені випадковим поцілунком,
на чернетці пам’яті залишати відбитки щастя?
Не знаю… Не знаю навіть тоді,
коли бачу на долоні Альфу й Омегу…
Коли заплітаю в пектораль ночі
приреченість спогадів,
відвертість пристрастей, неминучість мрій
і відчуваю, як пульсує тиша
у сутінках чорного кольору твоєї сукні!
