Ольга Миколаївна Ліщук народилася в 1966 році. Має вищу фармацевтичну освіту. Працювала в аптеках Запорізької області, а також – в Лівії, Йорданії, Італії.
З 2015 року – членкиня міської організації композиторів Запоріжжя, з 2017 – членкиня Національної спілки письменників України та Всеукраїнської асоціації сатириків і гумористів «Весела Січ» ім. Петра Ребра.
У творчому доробку – десять різножанрових книжок: поетичні збірки «Чудеса по заказу» (Запоріжжя, 2015), «Щоб легше йти» (Запоріжжя, 2016), «Курортный рай» (Запоріжжя, 2017); пісенники «Пісня моя» (Запоріжжя,2016) і «Осінній зорепад» (Запоріжжя, 2017); збірка «Борщик» (Запоріжжя, 2019); фантастичні повісті «Стрибок» (Запоріжжя, 2015) і «Прибуття» (Запоріжжя, 2017); фантастичний роман «Зірки не розкажуть» (Запоріжжя, 2020); дитяча книжка «Казки старої Шовковиці» (Мелітополь, 2020).
Твори ввійшли в альманахи фестивалів «Мовою серця» (Івано-Франківськ), «Зірка Різдва» (Запоріжжя), «В стінах срібного віку» (Запорізька область), «Співоча Україна» (Запоріжжя), а також в антології «Не міліють джерела Дніпрові» та «Література Запорізького краю кінця ХХ – початку ХХІ століття».
Має Диплом І ступеня огляду-конкурсу «Українка: жінка-волонтер, жінка-воїн, жінка-герой» (Київ, 2017) і Диплом переможця в номінації “краща поезія” фестивалю сучасної української авторської пісні та співаної поезії “Словоспів” (Рівне, 2021). Отримала перше місце в конкурсі оповідань “День Незалежності 2120” на літературній платформі “Аркуш” (2021). Публікант конкурсу фантастичних мініатюр «Україна. Вчора, сьогодні, завжди» (2021). Лавреатка літературного фестивалю-конкурсу «І тихим островом калиновим, згадалось батьківське село».
Кілька пісень на вірші О. Ліщук написала композиторка і виконавиця Людмила Бояренцева з Полтавщини, і вони ввійшли в її пісенники «Мелодії душі», «Полотно життя» і «Малюю весну думками». Біографія і твори О.Ліщук також є в хрестоматії для середніх і вищих навчальних закладів «Література Запорізького краю кінця ХХ – початку ХХІ століття».
КОХАННЯ КРІЗЬ РОКИ Цвітом-снігом вкрилася черешня, І мені згадалась та зима… Чи зустріну знов тебе в прийдешнім, Як тоді, у білих килимах? ПРИСПІВ: Школа нам кохання дарувала, Та не зрозуміли я і ти… Почуття крізь роки наздогнало, Щоб в душі трояндою цвісти! Часу загубили золотого Стільки, що хоч греблю ним гати… Інтернет придумали для того, Щоб змогла я там тебе знайти. ПРИСПІВ. Квіти на черешні обіцяють Стиглий і солодкий урожай… Що на нас чекає, я не знаю, Серце лиш благає: «Мрій! Бажай!» ПРИСПІВ. ЧИ ЗМОЖУ?.. Я терпіти не можу літо, Ту траву, що все лізе й лізе. Розбишак-бур’янів еліту Не долає й сапи залізо! Я терпіти не можу осінь, Бо горіх розкидає листя, Ще й черешня… І я не в змозі Вигрібать те сміття з обійстя! Я терпіти не можу зиму, Коли треба топити пічку, Ще й крізь віхолу йти нестримну, Щоб зрання годувать індичку. А весна… В мене слів не стане! Лиш город той почнеш садити, Як погода – неначе п’яна: То дощі, то мороз сердитий. Можу я переїхать в місто І радіти в зручній квартирі – Без квіток у садку барвистих, Без цвірінькань щоранку щирих. Без тепла серпневої ночі, Коли, всі поробивши справи, З двору мрії свої жіночі Відправляєш зіркам яскравим. Без духмяного помідора Із щедрот врожаю нового. І без півнів – зоря прозора… Та чи зможу я жить без цього?.. ПРО КОСМІЧНУ МОДУ На прохання застиглих світів Я примчала в міжзоряну даль – Модне віяння хтось десь увів, Й кожна зірка наділа вуаль. Я б в імлі галактичних тенет Зберегла у сузір’ях тих лад, Бо для зляканих млявих планет Мала безліч корисних порад! Зберегла б… Тільки ж ніч розтеклась По душі, мов рідкий шоколад, І мені стало холодно… Зась! Хай повернеться світло назад! Геть вуалі! Влаштуймо пікнік! Хай вирує фотонів звиття! Я затверджую моду навік На яскраве й бурхливе життя!
