Гострими, як леза, думками
виріжу із свого суму серця сопілку,
стану у тебе під вікнами…
й гратиму…
Босий та сивий, як Місяць серед зими,
Шаленіючи, власне, не від сміливості.
Порозпалюю в небі зорі,
пороздмухую ліхтарі,
тільки б ти мене в тому світлі впізнала,
тільки б ти не злякалася,
коли я в долоні рук
затисну (несамовитий!) вранішнє Сонце
і намалюю на стінах будинку
гарячим золотом серце…
Серце, яке належить тобі
