Михайло Буряк

Претензiйнiсть розмитих темрявою ліній таформ…Потужність i досконалість твого погляду…Що мене так збуджує?Що змушує на шпалерах потойбічписати поеми і малювати чорних лелек?Жагучість рухів…Вмотивованість на щоках легкого рум’янцю…Як зробити їх вільними?Як навчити…

Гострими, як леза, думкамивиріжу із свого суму серця сопілку,стану у тебе під вікнами…й гратиму…Босий та сивий, як Місяць серед зими,Шаленіючи, власне, не від сміливості.Порозпалюю в небі зорі,пороздмухую ліхтарі,тільки б ти…

Чорнотою ночі позатираю шибки,сховаюсь за вицвілою шторкою темряви,вийму зі схованки серцятвоє малесеньке фото…і буду його цілувати…Ні, мене не лякає розщеплення мозкуна атоми,регенерація шкіричи збоченість світу…Я фанатію від того,що в засіках…