Коли душа з лещат передчуттів
Все ж випручалась, наче з клітки пташка,
Я зрозумів, як їй було там важко,
Коли тебе безтямно я хотів.
Я зрозумів, як важко було дню
Дивитись в наші очі відчайдушно
I відчувати, як було їй душно,
Коли вуста зрікалися вогню.
Коли i фраз оголеність, i мрій
Від безсором’я власного не вмерли,
Я зрозумів, що розсипати перли
Простіше, ніж почути: «Все, ти – мій…»
Невиправданість жестів, сподівань,
Не платить більше доля по рахунку…
Коли ти все ж захочеш поцілунку,
Цілуй мене…Та тільки не порань!
Від Михайло Буряк
Член Національної спілки письменників України.Поет