Як же рясно посмішок твоїх,
Як же щемно від тепла руки…
Я не вірю, що кохання – гріх,
Людством закарбований в зірки.
Я не вірю, що слова – це тлін,
Що бажання – мла земних тривог,
Бо, колін торкаючись твоїх,
Я стаю величним, наче Бог.
Місяцем застигну над вікном,
Виверну навиворіт свій грим,
Тільки б щастя молодим вином
Цілу ніч лилось мені між рим…
Від Михайло Буряк
Член Національної спілки письменників України.Поет